КУРКУЛЕ́НЧИХА, и, ж., розм. Дружина куркуленка. * У порівн. — Справді розігнало тебе,— покосилась на неї Вутанька, — мов куркуленчиху яку-небудь з хуторів (Гончар, II, 1959, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 410.