КУРІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до курі́нь 1. Рибалки розташувалися і курінець собі нап’яли. Вночі невід кидають (Коп., Подарунок, 1956, 101); * У порівн. Попереду ще треба знати. Які там в біса хати — Неначе курінець, Такі, що ледве можна влізти. Лягти або присісти (Гл., Вибр., 1951, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 409.