КУРІ́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. кури́ти1 1. — Він мені, доню, віку вкоротив на тридцять літ отим курінням (Збан., Морська чайка, 1959, 27); — Ні, курити не можна. На верхній палубі є місце для куріння (Ткач, Моряки, 1948, 117).
2. Те саме, що ку́риво 2. Запашний та білий стовп куріння підіймався вище й вище (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 33); Опинившись у костьолі, він мимоволі замилувався.. з розкішних ікон, .. корогов, що танули в хмарах ароматичного куріння (Тулуб, Людолови, І, 1957, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 409.