КУ́СНИК, а, ч. Зменш. до ку́сень. Я слідив [стежив] за кождим куснем вугля, як він, зразу чорний, облитий синявим огником, поволі червонів, а далі білів, розпадався на кусники (Фр., IV, 1950, 464); Спокійно повів бровою Павло й поклав їй на тарілку маленький кусник риби (Кучер, Трудна любов, 1960, 172); Іван мав хатчину та кусник городця, жінку, корову та п’ятеро дітей (Март., Тв., 1954, 227); Діти сумно дивилися на труну, покриту кусником домашнього полотна (Кобр., Вибр., 1954, 154).
◊ Ку́сник хлі́ба — те саме, що Шмато́к хлі́ба (див. шмато́к). — Підростеш, тоді зрозумієш, яка в світі точиться жорстока боротьба за отой кусник хліба (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 416.