КУСТА́Р, я́, ч.
1. Дрібний товаровиробник, який працює на ринок; ремісник. Літом якраз вони ганяють по селах, один — кустарів описує, а другий — здається, над оцінкою землі працює (Мирний, V, 1955, 385); Договір склали вже з опішнянськими гончарами на мальовничі гончарські вироби та роменськими кустарями — на плахти і килими (Головко, II, 1957, 277); Окремі кустарі повинні бути зведені в трудові артілі (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 84); Восени я викрив фінінспекторові махінації його татуся, кустаря-одинака (Кач., II, 1958, 18).
2. перен. Той, хто діє неорганізоване, одірвавшись від колективу. [Аркадій:] Як ви можете не знати цього факту? Доки в вас буде ще жити кустар, земщина? (Корн., І, 1955, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 416.