КУТА́СТИЙ, а, е.
1. Який має кути (у 1 знач.), виступи. Процеси [обточування й шліфування] полягають у тому, що вітер захоплює з собою дрібні камінці, кутастий пісок, яким він стирає, дряпав і шліфує породи (Курс заг. геол., 1947, 87); // Який має форму, вигляд кута, кутів. Не менш шкідливим захворюванням сої є бура кутаста плямистість (Зерн. боб. культ., 1956, 210); Поверхня Місяця дуже порита, буквально пошматована гострими кутастими нерівностями (Наука.., 9, 1965,5).
2. З гостро випнутими з-під шкіри кістками. Він схуд, пожовтів, маслаки повипивались на обличчі, і воно з круглого стало кутастим і безкровним (Добр., Очак. розмир, 1965, 180).
3. перен., розм. Незграбний, вайлуватий. Він був якийсь незграбний, кутастий у своєму новому необно-шеному костюмі, і це надавало йому ще більшої простоти (Гур., Новели, 1951, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 692.