КУ́ТИК, а, ч. Зменш. до кут. Два кутики зеленої петлиці, Пружнастий ремінь щільно стиснув стан (Бажан, Вибр., 1940, 172); Обережно, щоб не забруднити папірця, Надя взяла його за кутики й почала читати (Ткач, Плем’я.., 1961, 132); Старому задрижало щось коло кутиків уст (Коб., II, 1956, 84); Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав (Л. Укр., III, 1952, 474); — А я мушу заздалегідь шукати собі теплого кутика на зиму (Фр., IV, 1950, 39); Завтра їду оглядати Помпею і кращі кутики Неаполя (Коцюб., III, 1956, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 418.