КУ́ХЛИК, а, ч. Зменш. до ку́холь. — Сів на лавці та й попросив напиться. Принесли кухлик, ледве проковтнув,— так мені горло здавило (Стор., І, 1957, 216); Сам господар.., звільнившись з варти біля казарми, змерзлий сидів біля грубки, сьорбав із кухлика чай (Головко, II, 1957, 526); Писар, кахикаючи над останньою молошною кашею, що доїдав, та поглядаючи на кухлик тернівки, знай усами підморгує (Кв.-Осн., II, 1956, 265); Він поїхав по вина, брав щонайдорожчі, щонайстаріші і горілки усякої.. у пляшках і ведмедях, у кухликах і графинах (Мирний, III, 1954, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 420.