КУЦА́К, а́, ч., розм.
1. Хтось або щось коротше за звичайне (про людину низького росту, короткий одяг і т. ін.). Серед найпомітніших етнографічних матеріалів маємо.. речі щоденного вжитку, селянський одяг — гунька, куцак, свита, пояси, запаски XIX ст. (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 70).
2. Те саме, що чорт. Куцим, або куцаком, звуть у нас того, що в пеклі грішників припікає (Барв., Опов.., 1902, 306); * У порівн. — А ще до того вигадлива, весела [Тодоська], до того зуби шкірить, тому моргне, цьому загадку загадає, прямо тобі, як куцак.. крутиться (Дн. Чайка, Тв., 1960, 81).
3. розм. Те саме, що обрі́з2. Нещодавно шумів ліс шумом зловісним, ляскав куцапами, нагаями та бомбами бандитськими… (Вишня, І, 1956, 153); Куцак сильною віддачею мало не виривав чоловіка із землі (Стельмах, На.. землі, 1949, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 421.