КУ́ЦИЙ, а, е.
1. Недостатньої довжини; короткий (про одяг і т. ін.). Ой гуць-гуці! сорочечки куці; будем робити, щоб приточити (гуцаючи дитину) (Номис, 1864, № 9259); Ой ти козаче чорноусий! Чого в тебе жупан куций? (Сам., II, 1958, 16); Просто з роботи зайшов Пузанов — в мазуті, в куцій обтріпаній своїй шинелі (Гончар, IV, 1960, 76); Піл був таким куцим, що на ньому тільки й можна було спати, скрутившись клубком (Стельмах. Хліб.., 1959, 215); // Про деякі частини тіла. Вгляділа [Олеся] його куций ніс і смуглявий вид і зітхнула (Н.-Лев., III, 1956, 128); Варивон хитрувато закручував куцими пальцями цигарку (Стельмах, II, 1962, 326); Була куца, як робити, Була довга, як просити, У нього рука (Нех., Казки.., 1958, 35).
2. Короткий або обрубаний (про хвіст). Зачепившися за дріт куцим хвостом, колисався [чорт] на йому (Сам., II, 1958, 236); У всьому корова як корова — і ноги на місці, і роги круті, а ось хвіст — куций (Донч., VI, 1957, 143); Коник, запряжений у лінійку, тюпав собі потиху, відганяючись куцим хвостом від набридливих мух (Тют., Вир, 1964, 73).
3. Те саме, що куцохво́стий. Приймакові так, як тому куцому собаці (Барв., Опов.., 1902, 317); Куце й нещасне мале зайченя В кожному вірші танцює щодня (С. Ол., Вибр., 1959, 173); // у знач. ім. ку́ций, цого, ч. Тварина з коротким або обрубаним хвостом. Далеко куцому до зайця! Заєць стрибає, куций бігає, та не поймає (Номис, 1864, № 5436); — А щоб була доладна рада,— Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать (Гл., Вибр., 1957, 89); — Збирався куций іти на ведмедя, та з переляку подох,— сказав Берник (Мур., Бук. повість, 1959, 121); // Чорт. [Сестра Серахвима:] В садку, як рвонеться вона [Юліана], видно куций їй силу придав таку, що ми так і розскочилися з сестрою Мархвою (Мирний, V, 1955, 116); — Ти де, дівчисько, так свою пику засмальцювала? — пожартував Гнат. — У самісінькому пеклі, бігала до куцих, щоб вони прийняли тебе в свою компанію,— зі сміхом відскакує від нього наймичка (Стельмах, II, 1962, 347).
4. Який триває недовго; короткочасний. Звичайно, Євфросинія Лук’янівна розуміла Євгенію Кузьмівну з її куцим вдовиним щастям (Сенч., Опов., 1959, 130); — Вже вечір,— схаменулася Леся з почуттям страху в серці. День тепер куций, мов заячий хвіст (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 97).
5. розм. Низького зросту; малий. Нема ні пекла, ані раю. Немає й бога, тілько я! Та куций німець узловатий (Шевч., І, 1951, 332); Найбільше уподобався їй Пищимуха. Чи, може, через те, що вона була куца, а він — саженного росту (Мирний, IV, 1955, 361); З куцої Тоськи виявився неабиякий гребець, навіть проти води (Смолич, Мир.., 1958, 35).
6. перен., розм. Надто обмежений; недостатній. Нині ми дістали врешті закон про волю друку. Хоч який він там поганенький та куций (відноситься лише до періодичних видань), а все ж для нас він має велике значення (Коцюб., III, 1956, 285); Розквіт демократії в соціалістичних країнах і все більше згортання й без того куцої демократії в країнах капіталізму — такі дві протилежні лінії в політичному розвиткові сучасного світу (Ком. Укр., 5, 1966, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 422.