КІВШОВИ́Й, а́, е́, КІВШЕ́ВИЙ, а, е. Прикм. до ківш. Неначе криця ківшова, кипіла зала гомоном, коли з трибуни Кошова серця торкнула спомином (Уп., Вітчизна миру, 1951, 43); // Оснащений ківшем. Ківшевий екскаватор; // у знач. ім. ківшови́й, во́го, ч. Робітник, який працює при ківшах (у 2 знач.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 158.