КІНЦІ́ВКА, и, ж.
1. Графічна прикраса в кінці книжки, розділу тощо. Самобутні художники.. дали багато тисяч оригінальних малюнків для оформлення книг — для обкладинок, форзаців, заставок, кінцівок (Вол., Дні.., 1958, 13).
2. Завершальна частина якого-небудь твору. Менше дався Дмитеркові переклад блискучої кінцівки поеми [«Хорошо» В. Маяковського] (Рильський, III, 1956, 117); До деяких казок додані кінцівки, в яких переосмислюється ідейний зміст дореволюційних творів (Нар. тв. та етн., 1, 1963, 13).
3. У людини й тварин — частина тіла, що служить головним чином для пересування або схоплювання (нога, рука й т. ін.). Новонароджений відрізняється від дорослого відносно більшою головою, більшим тулубом і короткими кінцівками (Шкільна гігієна, 1954, 39); Шкутильгали на милицях солдати в жовтих халатах, гріючи свої покалічені кінцівки на щедрому сонці (Панч, І, 1956, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 167.