КІ́СКА1, и, ж. Зменш.-пестл. до коса́1. Тоненький голос співав про милу, про муки серця, ..тонкі дівочі кіски (Коцюб., II, 1955, 148); Дві темні коротенькі кіски з туго вплетеними в них зеленими кісничками стирчали біля вух (Коп., Вибр., 1953, 173).
КІ́СКА2, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до коса́2.
2. діал. Ніж із куска коси (див. коса́2). Пороблю було кіскою млинові колеса й шестерні, зовсім як у млині (Н.-Лев., І, 1956, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 169.