ЛАВРО́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до лавр 1. Відвівши очі од вікон, Нерчин глянув перед собою на рівну, густу громаду лаврових кущів (Рибак, Час.., 1960, 11); В прекраснім лавровім гаю він [цар] побачив два трони (Вишня, І, 1956, 197); // Власт. лавру. Лаврові пахощі; // Зробл. з гілок, листя лавра. На скелі Хороша дівчина сидить, В лавровім вінку вона сяє (Л. Укр., І, 1951, 8).
Лавро́вий лист — висушене листя лавра, що його вживають як приправу до страви. Пахне лимоном, хурмою, чаєм і лавровим листом (Руд., Остання шабля, 1959, 238).
◊ Лавро́вий віно́к (віне́ць) — вінок із листя та гілок лавра як символ перемоги, тріумфу тощо. Дві могутні постаті держали сплетені лаврові вінки двох союзних армій (Кобр., Вибр., 1954, 186); — Мені чоло сьогодні квітчає Сей почесний лавровий вінець (Л. Укр., І, 1951, 348).
2. у знач. ім. ла́вро́ві, вих, мн. Родина південних вічнозелених рослин, до яких належать лавр, камфорове дерево тощо.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 430.