ЛАВІ́РУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Плисти під вітрилами, маневруючи ними так, щоб зустрічний вітер дув то з правого, то з лівого боку. Шість діб довелося лавірувати [суднам] проти зустрічного вітру, поки обійшли острів з півночі (Видатні вітч. геогр.., 1954, 31); Вони [шхуни] довго сновигають у гавані, як нічні птахи, лавірують, хитрять із вітром (Ю. Янов., II, 1958, 45); // Плисти, часто змінюючи курс, щоб не наштовхнутися на мілину, крижину тощо. "Колумб".. зменшив ходу і, лавіруючи між шхунами, ..став швартуватися до причалу (Трубл., Шхуна.., 1940, 16); // перен. Часто змінюючи напрям руху, обминати перешкоди.
2. перен. Виявляти спритність, виходячи зі скрутного становища, пристосовуючись до певних обставин. Ми мусили вичікувати, відступати, лавірувати, підписувати найпринизливіший мир, одержуючи через те можливість будувати новий фундамент нової соціалістичної армії (Ленін, 29, 1951, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 430.