ЛА́ДНО, розм. Присл. до ла́дний1 1, 2, 5. Безусий, підтягнутий ладно. Сидить за прицілом солдат (Гірник, Друзі.., 1953, 50); Одягла [Таня] ..темно-синє, ладно підігнане по її невеличкій фігурі пальто (Ряб., Жайворонки, 1957, 113); Дехто з селян, побачивши, як ладно та швидко працювали на полі тозівці,.. приходив і просив їх прийняти до гурту (Чаб., Балкан, весна, 1960, 370); Птахи ладно співали, а найчастіше вчувався голос зозулі (Мур., Бук. повість, 1959, 28); // у знач. присудк. сл. Добре, приємно комусь. Сиджу коло мами, ладно мені, а за школу забув (Стеф., III, 1954, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 435.