ЛАЗУ́Р, і, ж., рідко у, ч.
1. поет. Яскраво-синій колір; блакить. Чисте небо усміхалося своїм нескінченним лазуром до темної зелені борів (Фр., VIII, 1952, 159); Як чудово було б узяти вантаж десь далеко на півночі і привезти його в незнайоме південне місто, осяяне сонцем і морською лазур’ю (Літ. Укр., 28.XII 1962, 2).
2. Фарба такого кольору.
∆ Берлі́нська лазу́р — мінеральний пігмент синього кольору, що застосовується для виготовлення малярних і друкарських фарб, лаків тощо. Позитиви забарвлюються в синій колір солями заліза внаслідок утворення берлінської лазурі (Довідник фот., 1959, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 437.