ЛА́КОМО, рідко, розм. Присл. до ла́комий1. Взяв [Гьоргій] кварту з водою і пив так лакомо, що чути було булькотаннє [булькотання] води в гортанці (Стеф., І, 1949, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 439.