ЛАМКИ́Й, а́, е́.
1. Який легко ламається (у 1 знач.). Кістяні крючки легкі і еластичні, але ламкі і порівняно швидко сточуються об пряжу (В’язання.., 1957, 5); Особливо ефективне застосування алмаза при обробці найбільш твердих і ламких важко оброблюваних металів (Рад. Укр., 7.1 1965, 3); Озимий ячмінь належить до шестирядних форм, які мають ламкий колос (Колг. Укр., 8, 1959, 13); Тихий дзвін котився по узліссю, І льодок ламкий та дзенькотливий Під твоєю ніжкою тріщав (Рильський, II, 1960, 100).
2. перен. Який міняється; переривчастий (про голос). Ганя каже ламким голосом (і та ж усмішка не злітає з її обличчя) (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 52); // Який змінює тембр і діапазон (про чоловічий голос у перехідному віці). Його голос здавався ламким, зовсім ще юнацьким, хоч капітанові було вже, безперечно, під тридцять років (Собко, Срібний корабель, 1961, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 442.