ЛА́НЕЦЬ, нця, ч., розм.
1. Одягнена в лахміття людина; старець. Забравши деяких Троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П’ятами з Трої накивав [Еней] (Котл., І, 1952, 65); — Я гоноровий шляхтич.., у мене є голка, щоб не ходить обірванцем, а ти гольтіпака, ланець, безштанько (Стор., І, 1957, 132); // Надзвичайно бідна людина; бідняк. Дивувалися й завидували Чіпці люди не менше Грицька. "І як-таки за такого ланця та вийшла така багачка, як Галя!" (Мирний, І, 1949, 358); — Сергій насміявся з тебе?.. — Та не Сергій, а отой ланець Роман Волошин! — кривиться Тепентій (Стельмах, Хліб.., 1959, 121); // Уживається як лайливе слово. — А ви, лежні, ланці, чого зуби скалите? — кинулась до їх Параска і почала банітувати (Мирний, IV, 1955, 82); [Стеха:] Ах ти ж анцихрист, проява, ланець, пройдисвіт, чортове ледащо! (Сам., II, 1958, 172); — Гей, Микито! Де він, ланець? Вилізай! Ось я, післанець Від саміського царя! (Фр., XII, 1953, 15).
2. звичайно мн. Старі, поношені речі домашнього вжитку (звичайно одяг, білизна); ганчірки; // Зневажлива назва речей домашнього вжитку; барахло. — Бач, як заливаються потом, а мішків з ланцями не кидають (Гончар, 1, 1954, 116).
ЛАНЕ́ЦЬ, нця́, ЛАНЦ, а́, ч., діал. Ланцюг. За правду, за волю ми станемо враз. Ланці, ні багнети не пострах для нас! (Пісні та романси.., II. 1956, 214); — Якось мені самій казала [Лук’яниха], що якби її Марину ланцом прив’язав, то урвалася б та й пішла б на танці (Кобр., Вибр., 1954, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 444.