ЛА́СИТИСЯ1, ла́шуся, ла́сишся, недок., на кого-що, розм. Заздро дивитися на кого-, що-небудь, жагуче прагнути заволодіти кимось, чимось. Ласиться, як кіт на сало (Номис, 1864, № 5010); Так! Ще в підступники сьогодні, Що на ниви ласяться народні (Рильський, Наша сила, 1952, 20).
ЛА́СИТИСЯ2, ла́шуся, ла́сишся, недок., діал. Лащитися. Панночка до неї ласиться та просить: — Купіть мені, бабусечко, по новій моді убрань хороших! (Вовчок, І, 1955, 105); — Николко, .. як надбіжить пес, то не бійся, бо.. він не кусав, лиш ласиться (Март., Тв., 1954, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 449.