ЛА́СТИТИСЯ, ла́щуся, ла́стишся, недок.
1. Ніжно горнутися, пеститися до кого-небудь. І щебече [Оксана], і сміється, і вигадує, і регочеться, і до матері ластиться (Кв.-Осн., II, 1956, 445); *У порівн. З берегом хвиля прозірна шуткуе, Ластиться наче до його вона (Манж., Тв., 1955, 102).
2. Те саме, що ла́щитися 2, 3. Собака ластився до людей (Трубл., І, 1955, 158); Всім пастирським серцем і глибокою попівською кишенею щиро горнувся, ластився й липнув [до пана] далекоглядний отець Ворлам (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 452.