ЛА́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до лата́ти1. Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах (Л. Укр., III, 1952, 227); — Товаришу багермейстер, трубопровід наш дуже латаний. Ремонтик невеличкий не завадив би (Донч., II, 1956, 182); // у знач. прикм. У неділю.. мати не ходила на роботу, можна було влізти у її латані чоботи (Вовчок, І, 1955, 290); Світить латаною стріхою бабина хата (Ю. Янов., І, 1954, 18); * Образно. Такий Талан твій латаний, небого! (Шевч., II, 1953, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 453.