ЛАШТУ́НКИ, ів, мн.
1. Те саме, що кулі́си (див. кулі́са 1). За лаштунками чутно голос сотника: "Хведоре! нехай коней сідлають!" (Стор., І, 1957, 290); Він — студент, із тих, що добре ознайомлені з лаштунками нашого комерційного апарату (Еллан, II, 1958, 37); Я вірю тільки, що наш рух не загине між селянами і що вже пізно полякам їсти нас. Вся оця заколота, певне, перейде собі за лаштунками, а на сцені її не буде й видно (Л. Укр., V, 1956, 172); — Науку [у фашистській Німеччині] відштовхують за лаштунки історії (Рибак, Час.., 1960, 36).
2. діал. Сцена. Прийшли, Розмотуючи мокрі шарфи з шиї. Перукарі, музики, лицедії, Крикливий люд лаштунків і куліс (Бажан, Роки, 1957, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 456.