ЛА́ЯТИСЯ, ла́юся, ла́єшся, недок.
1. без додатка і чим, у що. Виражати своє незадоволення грубими, часто непристойними або образливими словами. — Га? Лаюся чого? на душі легше… як нахмариться там — вилаюсь і легше (Коцюб., II, 1955, 18); Рибалки тоді [в шторм] славили бога й ніяк не могли перекричати реву штормової хвилі. Лаялися вони знаменита (Ю. Янов., II, 1958, 47); Ференц, на велику втіху бійцям, лаявся міцною російською лайкою (Гончар, III, 1959, 228).
2. з ким, між ким і без додатка. Дорікати одне одному, лаяти одне одного; сваритися. Ой не биймося, І не лаймося: Живім хороше — Повінчаймося (Чуб., V, 1874, 206); Лайка та сварка, бучі та колотнечі! Не було того дня, щоб вони між собою не лаялись (Мирний, II, 1954, 284); [Мирон:] Живемо так: я вдосвіта приходжу, вона спить; коли я прокидаюсь, вона вже на роботі. Лаємося і цілуємося по телефону третій рік (Корн., II 1955, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 457.