ЛЕ́ВЕ́НЕЦЬ, нця́, ч., рідко.
1. Високий, дужий юнак. — Ой козаченьку, левенце! Не скажу я тобі, серце! (Чуб., V, 1874, 319).
2. Те саме, що гайдама́ка 1. [Марта:] Стривай! Ось старий левенець, здається, відтіля йде, то він розкаже нам, чи вже зібралися біля могили всі (К.-Карий, II, 1960, 93); Ватага левенців складалася з утікачів від кріпаччини (Панч, Гомон. Україна, 1954, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 459.