ЛЕГА́Т, а, ч.
1. У стародавньому Римі — намісник імператора в провінції в період принпипата. [Аврелія:] Мати завтра збирається в Єгипет, бо вітчим від цезаря туди легатом їде (Л. Укр., III, 1952, 286); В місто прибули частини мезійської армії під командуванням легата (намісника) Нижньої Мезії Плавтія Сільвана (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 307).
2. Дипломатичний представник папи римського; нунцій. Єзуїт Посевін, легат папський, перший начав унію в Україні (Шевч., І, 1951, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 460.