ЛЕГКОДУ́МНИЙ, а, е.
1. Те саме, що легкова́жний. Щоб здаватись молоденькою, трохи легкодумною дівчиною і підійти під стать простих дівчат, вона одірвала найбільшу оргинію і кинула нею згори на Лемішковського (Н.-Лев., І, 1956, 199); В епоху великих війн та революцій радянська кінематографія.. ніколи в світі не вдавалася до сюжетів, що сприяли б вихованню з людей легкодумних мрійників та мрійниць (Довж., III, 1960, 285).
2. Те саме, що безтурбо́тний 1. В очах не було дівочої легкодумної безжурності (Л. Укр., III, 1952, 664).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 464.