ЛЕ́ГІНЬ, геня, ч., діал. Юнак, парубок. Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка (Коцюб., II, 1955, 313); Шляхом урочисто, в ритм пісні, проходять дівчата і легіні (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 461.