ЛЕ́ДВЕ-ЛЕ́ДВЕ, присл. Те саме, що ле́две 1-3. Насовувалась на землю вечірня мла, і в пітьмі тій ледве-ледве було запримітити, як одномірна колихалися списи й шапки (Стар., Облога… 1961. 14); Вітерець заснув, і гілочки по садкам [садках], дрімаючи, ледве-ледве колишуться (Кв.-Осн., II, 1956, 40); Крізь вікно ледве-ледве сіріло небо (Шиян, Вибр., 1947, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 468.