ЛЕ́ЖА, і, ж.
1. рідко. Лежання. З спання не купить коня, а з лежі не справить одежі (Номис, 1864, № 11299); — З Низу на домівку йдемо. — З Низу? Так рано на лежі розходитися? (Ле, Україна, 1940, 394).
2. діал. Тяжка хвороба, при якій лежать, у постелі. І він просить бога, щоб не дав йому гнилої лежі, і виглядає смерті, як рідної мами (Черемш., Вибр., 1960, 300); Лежав отак, мучився своєю лежею (Козл., Сонце.., 1957, 16).
◊ Впа́сти у ле́жу — злягти, захворіти. [Іваниха:] Він.. як мене хомнув по голові, то я трохи в лежу не впала (Март., Тв., 1954, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 468.