ЛЕЙТЕНА́НТ, а, ч. Друге офіцерське звання в армії, флоті, міліції, а також людина, що носить це звання. Доки Черниш лікувався, в полк йому прийшло звання лейтенанта і орден Червоного Прапора за висоту 805 (Гончар, III, 1959, 213); [Кобза:] Завтра боцман Кобза буде лейтенантом (Корн., І, 1955, 35); І вони [дівчата] тепер солдати і командири, лейтенанти, капітани і майори, льотчики і зенітники (Вишня, І, 1956, 313); — А хто в тебе за стіною живе? — стривожився Шугалія. — Свої. Лейтенант з міліції (Кучер, Трудна любов, 1960, 522).
Моло́дший лейтена́нт — перше офіцерське звання в Радянській армії, флоті, міліції, а також людина, що носить це звання. Вийшовши за двері, молодший лейтенант випрямлявся, .. і дзвінким, срібного тембру голосом викрикував прізвище того, кого викликалося до кабінету військкома чи на комісію (Тют., Вир, 1960, 195); Ста́рший лейтена́нт — третє офіцерське звання в Радянській армії, флоті, міліції, а також людина, що носить це звання. Коли на старшого лейтенанта Пахомова наринув ворожий вал, артилеристи запрацювали в граничному темпі (Довж., І, 1958, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 472.