ЛЕ́ПТА, и, ж.
1. У стародавньому Єрусалимі та в Греції — дрібна монета.
2. перен., книжн. Посильне подаяння, пожертвування або милостиня. [Марина (дає гроші):] Візьми, дідусю, і від мене лепту (Кроп., V, 1959, 490); — Та хіба можна віддати таке добро! Самих прочан сила-силенна — і кожен несе свою лепту монастиреві (Тулуб, Людолови, І, 1957, 124).
3. перен., уроч. Вклад у яку-небудь суспільну справу. Працюй, освічуй людей. Клади й свою лепту на користь добра світового, людськості, правди (Тесл., Вибр., 1950, 90); У тісній співдружності з нами [киргизами] працює ряд українців, які вносять посильну лепту в розвиток мистецтва Радянської Киргизії (Мист., 6, 1957, 24); Кожна людина, живучи в комуністичному суспільстві, повинна вносити лепту своєю працею в будівництво і дальший розвиток цього суспільства (Рад. Укр., 9.IV 1959, 2); // Частка чого-небудь. Слава тобі, Шафарику.. Привітай же в своїй славі І мою убогу Лепту — думу немудрую Про чеха святого (Шевч., І, 1951, 263); — Загальні збори чернігівського [гуртка] .. несуть Вам [М. В. Лисенку] сьогодні й свою лепту признання й подяки (Коцюб., III, 1956, 252); А з другого боку, і комітет театральний прикинув свою лепту до того розстрою [трупи] (Фр., XVI, 1955, 101).
◊ Ле́пта вдови́ці — порівняно невеликий, убогий вклад у що-небудь спільне. Це б то, бачиш, лепта удовиці (Номис, 1864, № 4583); Будь ти й мені за ознаку надії, Що не потоне народ наш без сліду в народностях інших, Що до скарбниці, до вічного поступу інших народів Він хоч убогую лепту вдовиці успіє вложити (Сам., І, 1958, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 478.