ЛИНТВА́Р, я́, ч., діал.
1. Бараняча шкура. Піймавши барана, спокійно Вівчарі, Линтвар злупивши, потрошили (Бор., Тв., 1957, 188).
◊ Линтварі́ дуби́ти з кого — жорстоко бити, карати кого-небудь. — Як згадав, як з мене мій рідний батько линтварі дубив ні за що ні про що, — опустив батіг.. Хай, думаю, хоч мої діти небитими ростуть, коли вже мені перепадало (Тют., Вир, 1964, 160).
2. Верхній одяг, зробл. з баранячої шкури. Товстий Анкулія був зодягнутий у червоний линтвар, у високу смушеву шапку (Чаб., Балкан. весна, 1960, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 487.