ЛИТА́ВРИ, та́вр, мн. (одн. лита́вра, и, ж.). Ударний музичний інструмент, що має форму півкулі, отвір якої затягнений шкірою; різновид барабана. Довбиш б’є у литаври. Козаки збираються на майдан (Н-Лев., ІІ, 1956, 435); Полки звелись. Виходять в бій. І чути, б’є важка литавра (Мал., Книга.., 1955, 5); // Звуки, утворювані цим інструментом. Урочисто грав духовий оркестр. В найскладніших звукових сплавах, у зіткненні мотивів, мідних сурм, голосів, литавр і нових пісень народжувалась народна героїчна симфонія перемоги нового життя на землі (Довж., І, 1958, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 494.