ЛИХОЛІ́ТТЯ, я, с. Часи тяжкого лиха, бідування народу. Розказали кобзарі нам Про войни [війни] і чвари, Про тяжкеє лихоліття… Про лютії кари, Що ляхи нам завдавали (Шевч., II, 1963, 47); Після темної ночі, після лихоліття знову розцвітає життя (Донч., IV, 1957, 212); // Лихо, бідування в такі часи. Страшне лихоліття народу і причини еміграції розкрив народний поет-коломийкар Закарпаття Олекса Улинець (Нар. тв. та етн., 2, 1966, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 498.