ЛИЦЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок.
1. до кого і без додатка. Те саме, що залиця́тися. Щаслива нитка до смерті не вірвалась Павлусеві. Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась (Стор., І, 1957, 61); Була в небіжчика, у Стольника б то пана, Дочка, мов ангел той, улюблена й кохана. От і лицялося багато паничів (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 71).
2. з ким і без додатка, діал. Любитися (у 1, 2 знач.), кохатися. Нумо, серце, лицятися Та поїдем вінчатися, Щоб не знали батько й мати, Де ми будем ночувати (Шевч., II, 1963, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 501.