ЛОВКА́Ч, а́, ч., розм. Спритна людина, що вміє добре влаштовувати свої справи, вдається до хитрощів. Домашня Миша заздрить Кажану: "От де ловкач! Такому скрізь житуха" (Год., Заяча математ., 1961, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 538.