ЛО́ЖА1, і, ж.
1. Відділені перегородками місця для кількох глядачів у театральному залі. По ложах, по партері де-не-де мріють люди (Н.-Лев., III, 1956, 304); В найкращу з усіх, в позолочену ложу Провів, поклонившись, старик-білетер (С. Ол., Вибр., 1959, 64); // перен. Про людей, що сидять на цих місцях. Не аплодувала одна тільки ложа в театрі. Ложа більшовиків (Довж., Зач. Десна, 1957, 19).
2. іст. Відділення масонської організації. В 1818 р. [І.] Котляревський вступив у полтавську масонську ложу "Любов до істини" (Іст. укр. літ., І, 1954, 152).
ЛО́ЖА2, і, ж. Дерев’яна частина деяких видів ручної вогнепальної зброї (гвинтівки, мисливської рушниці тощо). В лівій руці старанно тримав [старшина] бойовий трофей — німецький автомат з довгою обоймою патронів, закладеною в ложі автомата (Ле, Право.., 1957, 116).
ЛО́ЖА3, і, ж., заст. Ложе (див. ло́же1). Милого ложа — міх та рогожа, То мені постіль гожа (Чуб., V, 1874, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 540.