ЛОЗИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до лози́на. Він раптом цвьохнув лозинкою по снігу (Коп., Лейтенанти, 1947, 117); * У порівн. Вперлася [дівчина] йому в груди обома руками, напружилась гнучкою лозинкою і вислизнула в’юном (Речм., Весн. грози, 1961, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 541.