ЛО́ПІТ, поту, ч., розм. Те саме, що лопота́ння. — Добридень!.. — Ай! Високе, чисто жіноче і різкодзвінке, воно в блискавку злилось з рожевим тілом та з лопотом ніг. Ляснули двері — і стало пусто (Коцюб., II, 1955, 209); Нараз почувся страшенний шум, тріск, лопіт, — очевидно, поломінь [пломінь] вихопився на дах (Фр., III, 1950, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 547.