ЛОСК1, у, ч.
1. рідко. Блиск гладенької поверхні.
2. перен. Бездоганний зовнішній вигляд. За лоском цієї чемності обоє вони ще більше відчули, що вузол неприязні між ними зашморгується все тугіше (Баш, Надія, 1960, 233); В цих [XVII століття] школах і університетах шляхта здобувала не стільки знання, скільки зовнішній лоск (Іст. УРСР, І, 1953, 208).
ЛОСК2, у, ч., діал.
1. Безладдя.
◊ У лоск лягти́ — вилягти. У лоск лягла пшениця (Сл. Гр.).
2. у знач. присл. ло́ском. Безладно. З річки лоском вдаль несеться Праників удар (Фр., XIII, 1954, 181).
◊ Ки́нути (поки́нути) ло́ском — залишити у безладді. Як приїхали [Люборацькі] звідкільсь та коні випрягли, то так лоском і покинули все — так і лежало (Свидн., Люборацькі, 1955, 3); Олександра кинула все лоском у хаті й побігла на буряки (Коцюб., І, 1955, 63); Ло́ском лежа́ти — бути неприбраним, неупораним. [Степан:] У Трохима лежить все лоском у полі, так я оце йду прохати допомоги у добрих хазяїнів (Кроп., V, 1959, 138); Ло́ском ляга́ти — зовсім лягати; падати. Крик реготу знявся кругом неї і розкотився по всіх хатах. Люди — лоском лягають, аж за животи беруться (Мирний, III, 1954, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 548.