ЛОША́К, а́, ч. Молодий кінь. [Марта:] Треба взяти нові віжки, а то старі потрухли: лошак норовистий та щоб не порвав іще (Вас., III, 1960, 103); Мати молилася святому Юрію Побідоносцеві, що топтав змія лошаком (Довж., Зач. Десна, 1957, 469); * У порівн. Вітер бив копитами землю, як степовий лошак (Коцюб., II, 1955, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 550.