ЛЮБИ́ТЕЛЬ, я, ч.
1. чого. Який має схильність до чого-небудь. Безтурботно задзвенів дівочий сміх, притягуючи потроху до вогнища заробітчан із сусідніх валок, любителів веселого (Гончар, Таврія, 1952, 91); // Який має велику пристрасть до чого-небудь. Великий любитель рідного слова, я в той же час не прихильник великої продукції [його] (Вас., IV, 1960, 56); Він [М. К. Гудзій] — полум’яний поклонник всіх досягнень художнього слова, любитель і тонкий цінитель віршів (Рад. літ-во, 3, 1957, 37).
2. Той, хто займається улюбленою справою не як професіонал; аматор. Астрономи-любителі перед спостереженням потоків падаючих зірок запасаються зоряними картами (Бесіди про всесвіт, 1953, 83); Орхідея тепер завдяки зусиллям учених та квітникарів-любителів росте в оранжереях ботанічного саду (Веч. Київ, 14.ІІ 1966, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 562.