ЛЮБО́ВНО. Присл. до любо́вний 1, 2. Примружив очі Давид і всміхнувся тепло, любовно (Головко, II, 1957, 186); Поцілувались навесні Під вашою вербою, — Та не любовно, зовсім ні, А так, як брат з сестрою (Воскр., З перцем!, 1957, 47); Маланка.. розгортає стебло і збирає червоні зерна так обережно, ніжно, любовно, наче немовлятко виймає з купелі (Коцюб., II, 1955, 62); Скучила й мати — покладе руку йому на голову, дивиться любовно (Головко, II, 1957, 190); Сіробаба любовно глянув у бік свого зеленаво-сірого літака (Гончар, Тронка, 1963, 73); Рукам, що цей узор любовно вишивали. Серцям, що билися, немов одно, над ним.. Спасибі хай летить над Волгу повноводу (Рильський, III, 1961, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 565.