ЛЯ́КАНИЙ, а, е.
1. Якого часто лякали, який сильно злякався; переляканий. Біжать між деревами з відрами, з сокирами — заспані, неодягнені, лякані (Вас., III, 1960, 358); Ляканий заєць лежить сторожко (Коп., Як вони.., 1948, 85); — Не дивуйтеся, — ласкаво плескав його по плечу Дебрич, — Лякана ворона всього боїться (Козл., Ю. Крук, 1957, 433).
2. Який уже звик до лякання і нічого не боїться. [Бурлака:] Ви не кричіть, бо й я вмію кричать. Ви не лякайте мене — я ляканий! (К.-Карий, І, 1960, 54); [Станіслав:] Мене не злякаєш, я вже ляканий (Собко, П’єси, 1958, 9); — Та й не боюся я нічого — ляканий уже… (Чаб., Балкан. весна, 1960, 354); // у знач. ім. ля́каний, ного, ч. Той, кого багато лякали і тим відбили страх. [Полковник:] Еге, як бачу, то мій нагай скучив по чиїйсь спині! [Гадюка:]. Не полохай ляканого! (Кроп., V, 1959, 485).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 578.