ЛЯ́ПАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. ля́пати і звуки, утворювані цією дією. За дверима чулось шелестіння сторінок, ляпання книжкою в стіл і сердите бурчання (Коцюб., II, 1955, 369); Вона вже скінчила їсти і тепер.. ляпала себе по щоці ложкою й прислухалась до того ляпання (Григ., Вибр., 1959, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 580.