ЛЯ́ПНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Однокр. до ля́пати. Дві краплі ляпнули на білу стіну (Н.-Лев., IV, 1956, 164); — Та помалу ти з тим квачем! Ось на мене ляпнуло! (Л. Укр., III, 1952, 650); Замість на другий бік [перескочити], ляпнув у саму середину рова (Фр., II, 1950, 101); Буба скинув ковдру і босими ногами ляпнув об підлогу (Донч., VI, 1957, 385); [Павло:] Один ляпне, другий не розчолопа, а третій не второпа, і стане така купа брехні, що й в оберемок не забереш (Кроп., II, 1958, 370).
2. неперех., розм. Стукнути, видавши певний звук (про предмети). Коли за Тоською ляпнули двері, Кесар жваво запорався у квартирі (Збан., Курил. о-ви, 1963, 33); // перех., перен. Кинути що-небудь з певним звуком. Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Тют., Вир, 1964, 163).
3. неперех., перен., фам. Те саме, що пропа́сти. — Уже нема нашого царя-батюшки.. — Що ж мені тепер робити з помазаником божим? ..Хіба гроші ляпнуть? (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 136); Ляпнули мої драні чоботи, ляпнула торбинка, з якою я пас чужу худобу, батькове шевське приладдя (Панч, В дорозі, 1959, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 581.