ЛЯ́ХИ, ів, мн. (одн. лях, а, ч.; ля́шка, и, ж.), іст. Поляки. Отож у клечальну неділю їх і повінчано обох, Таки в домашньому костьолі. Вони ляхи були (Шевч., II, 1953,64); [Перун:] От чим він видумав лякати! Страхи не ляхи, пане начальнику! (Фр., IX, 1952, 395); Поміж деревами скрізь появилися ляхи з шаблями й списами (Довж., І, 1958, 264); Прощай, коханий ляше-друже! Час розіслатись настає (Граб., І, 1959, 158); Музику послухаю. Там є одна стара ляшка, що дуже гарно грає з Шопена (Коцюб., III, 1956, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 582.