ЛІКВІДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех.
1. Припиняти діяльність (закладу, підприємства, установи тощо). — Ліквідували його установу як непотрібну (Довж., II, 1959, 96); // Доводити що-небудь до кінця з метою позбутися чогось, розрахуватися з ким-, чим-небудь і т. ін. Спочатку наполовину, а потім і зовсім прийдеться ліквідувати діло [про квартиру] (Л. Укр., V, 1956, 377).
2. Припиняти існування, знищувати що-небудь; позбуватися, усувати. — Я не хотіла вас образити, — почала було Сахно, прагнучи ліквідувати прикрий інцидент (Смолич, І, 1958, 76); Соціалістичний лад уже ліквідчував економічні основи протилежності між містом і селом (Нариси з діалектології… 1955, 15); // Фізично знищувати кого-небудь; убивати. [Лариса:] Справа ж ходить не про те, .. кого з нас раніше ліквідують (Мик.. І, 1957, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 513.